У квітні 2025 року Китай оголосив про плани збудувати ядерну електростанцію на Місяці до 2035 року для підтримки міжнародної місячної дослідницької станції. У відповідь у серпні в.о. адміністратора NASA Шон Даффі заявив, що США планують запустити свій реактор вже до 2030 року.
Ці плани — не імпровізація: NASA та Міністерство енергетики США роками працюють над компактними ядерними установками для живлення баз, видобувних проєктів і тривалих місій. Про це пише ArsTechnica.
Закон дозволяє, але правила важливі
Використання ядерної енергії у космосі не нове. Ще з 1960-х США та СРСР застосовували радіоізотопні генератори для супутників, марсоходів і міжпланетних зондів.
Міжнародне право не забороняє мирне використання ядерних технологій на Місяці. Резолюція ООН 1992 року встановлює принципи безпеки, прозорості та консультацій між державами. Важливе не стільки право, скільки спосіб впровадження технологій, адже перша країна, яка запустить реактор, зможе формувати нові норми та правила поведінки на Місяці.
Чому «бути першим» має значення
Договір про космос 1967 року зобов’язує країни діяти з «належною повагою до інтересів інших». Якщо держава розмістить реактор у певному регіоні Місяця, іншим доведеться враховувати це при плануванні своїх місій.
Хоча Місяць не може бути об’єктом територіальних претензій, створення бази з ядерним реактором фактично закріплює вплив у певній зоні, особливо якщо йдеться про південний полюс, де у кратерах є запаси водяного льоду — цінного ресурсу для виробництва палива та підтримки життя.
Чому не сонячні панелі?
Місяць має 14-денні ночі, а в деяких кратерах сонячне світло відсутнє взагалі. Це робить сонячну енергетику ненадійною в ключових регіонах.
Компактний ядерний реактор може безперервно працювати понад десять років, забезпечуючи електрикою житлові модулі, транспорт, обладнання для 3D-друку та системи життєзабезпечення. Така технологія стане необхідною і для місій на Марс, де умови для сонячної генерації ще складніші.
